Партнерки та партнери військовослужбовців часто стикаються з різними викликами, які можуть впливати на їх емоційний добробут. Центр “Ярміз” уже 5 років працює в сфері психосоціальної підтримки ветеранів, військовослужбовців Збройних сил України, а також членів їхніх сімей. За цей час вдалось реалізувати понад 30 проєктів, про один з яких для команди “Ветеран Медіа” розповіла директорка та психологиня Центру Марина Сириця.
Марина Сириця, є психологинею та психотерапевткою, яка працює у центрі “Ярміз” з військовими та членами їхніх сімей ще з 2016 року. Сьогодні команда Центру реалізовує новий проєкт, спрямований на психологічну підтримку членів родин військовослужбовців, а саме – навчання психологів, які готові працювати з сім’ями тих, хто чекає своїх коханих з війни, а також тих, хто вже повернувся та розпочинає адаптацію та інтеграцію у суспільстві після служби.
Як працює Центр “Ярміз”
“Раніше наш Центр мав більше можливостей: ми мали велике приміщення, в якому надавали можливість підтримати свій фізичний та психологічний стан. На сьогодні ми у пошуку нової локації для Центру, щоб не сповільняти його функціональність і не втрачати фахівців, тренерів та інших учасників команди. А також для того, щоби надалі надавати цю підтримку ветеранам, військовим та членам їхніх сімей, оскільки до нас досі приходять запити саме для надання цієї підтримки”, – розповідає директорка, засновниця та психологиня центру “Ярміз” Марина Сириця.
Як зазначає засновниця, діяльність центру полягає у підсиленні напрямку психологічної підтримки родин, це – сімейне та парне консультування. Робота у сфері психологічної підтримки сімей, є важливим на сьогодні, оскільки, з досвіду фахівців “Ярмізу” бачать, що робота з парами в українському суспільстві неналагоджена якісно.
“Більший акцент ставиться на поодинокі заклади індивідуальних консультувань членів сімей. Але ми точно розуміємо, що сама родина є тим надійним і безпечним тилом, в який так чи інакше точно буде повертатися військовий, ветеран. І там має бути такий простір, де вони будуть відчувати, що його чекають попри всю недовіру до держави, чи до якихось програм”, – додає Марина Сириця.
Команда Центру продовжує проводити групи підтримки та індивідуальні психологічні консультації для партнерок, які чекають своїх партнерів з війни. Оскільки вважають, що у стані війни, яка не закінчується, – це постійно нові умови для очікування, стресу та переживань.
“Ми знайомимо наших жінок з новими умовами, ми вчимося чекати так, щоб з поверненням залишалася така жінка, яка зможе створити це середовище для свого партнера, який повернеться з війни. А не місце, де є наявне вигорання чи апатія, яка залишається після сильного стресу та очікування в напрузі”, – додає вона.
Ідея проєкту
Задля масштабування та більшого підсилення інституту сім’ї у період війни, фахівці Центру вирішили реалізувати ще один проєкт та створити методичні рекомендації.
“Ми хочемо проводити навчання для психологів та створити методологію роботи. Особливо у малих громадах, де є велика кількість запитів на парне консультування. Бо ми бачимо, що зростає велика кількість домашнього насилля, непорозумінь, епізодів зрад, розлучення, залежностей від алкоголю та наркотиків. І треба йти на рефлексію війни та усе, що відбувається з нашими військовослужбовцями. Це теж невидимі рани війни, про які ще не говорять окремо, але які уже дуже помітні”, – зазначає психологиня.
Першими кроками передбаченими у рамках цього проєкту “Стійка родина — сильна Україна” – є створення методичних рекомендацій у вигляді посібника. Після створення рекомендацій буде проведена серія навчальних сесій, до яких будуть залучені психологи з громад та організацій, які працюють з ветеранами, військовими та членами їхніх сімей.
“Після завершення навчання буде проведено супервізійний супровід авторами посібника та фахівцями про те, як застосовувати уже на практиці ці рекомендації. І в тих умовах, які є на сьогодні. Тренінги проводитимуть з визначеною кількістю осіб, оскільки ми маємо на меті якісно проводити навчання. Воно буде гібридного типу: офлайн у Києві та онлайн”, – каже Марина Сириця.
Основна мета – навчити кваліфікованих фахівців надавати якісну підтримку в парних консультаціях для пар, щоб поступово зменшувати ті ризики, які виникають у реаліях війни. А також, популяризувати цей інститут на усіх рівнях.
“Важливим аспектом у реалізації цього проєкту, який активно підтримує Міжнародний фонд “Відродження” є взаємодія з психологами у громадах на постійній основі. Це буде здійснюватися для того, якщо у них не буде виходити на практиці певний блок, щоб ми мали змогу розбирати причини і “чому не вдалося це зробити”. Щоб набувати досвід з військовими, ветеранами та з членами їхніх родин”, – додає психологиня.
За її словами, з початком війни з ними мало хто працював, оскільки був великий розріз із розумінням як з ними працювати, і чи є реалії того, чи вдасться це зробити.
“На сьогодні я бачу іншу ситуацію: дуже багато пар шукають підтримки та шляхів розв’язання їхньої проблеми задля збереження стосунків. Зараз є більша доступність і просвіта. Це важливо, у тому ж числі, коли чоловік перебуває на фронті й з часом повернеться до своєї половинки”, – каже вона.
Війна та стосунки
Розробка посібника та підвищення кваліфікації психологів – це можливість фахівців впливати на інститут сім’ї у період війни. Що є важливим аспектом, оскільки перше, куди повертається військовий – це сім’я та людина, з якою він планує будувати своє майбутнє.
“Треба вчитися не тільки виживати, а вчитися жити у фазі війни. Не тільки військовим, але і тим, хто перебуває у тилу та очікує свого партнера з фронту. Важливим аспектом, який впливає на це – відсутність безпечного простору для цього. І необхідно жити у цьому “підвішеному стані та невизначеності” та шукати те, що дає можливість “триматися на плаву”, – розповідає Марина Сириця.
За її словами, окрім усіх перешкод у вигляді стресу, емоційного виснаження, є те, що молоді пари не звертаються до фахівців. Причини цього відрізняються та коливаються від страху “не виносити це з хати” та впливу виховання у сім’ї щодо сприйняття психологів в українському суспільстві.
“Ми схильні шукати винного, і на цьому пошуку виникає “стоп” для розв’язання проблем. Стосунки – це як щось третє, і вони потребують часу, сил та праці обох, вплітати частинку інституту сім’ї. Тому вся ця праця зі взаємодії з сім’ями, їх стосунками, війною і громадою, у цьому випадку психологи – є новим надбанням нашого суспільства. У стосунків є своя душа і їй треба допомагати”, – додає вона.
Декілька рекомендацій для тих, хто чекає:
- Потрібно сповільнитися і прийняти ту реальність, яка є: де є певні події, де є певна потреба у прийнятті рішень, де є виклики, де іноді необхідно робити те, що є надскладним для партнерки військовослужбовця.
- Впорядкувати себе і свій простір: побут, звички, інші побутові дії, які раніше брав на себе партнер, тепер слід робити замість нього, для цього слід зрозуміти, чи здатна людина це зробити самостійно, чи потребує сторонньої підтримки. Необхідно прийняти нові виклики і розділяти пріоритети.
- Більше часу приділяти емоційному і фізичному відпочинку: знаходити час, щоб розслабитися, оскільки постійна напруга призводить до вигорання
- Дозволяти собі бути неідеальною, і не виснажувати себе ще більше.
“Важливо пам’ятати, що стосунки на відстані потребують особливих форм взаємодії. Це спілкування на відстані, це – менше бачу, менше відчуваю цю людину. Відповідно, коли піднімається почуття туги, коли сумуєте за людиною й він не є доступним, ви будете почувати себе самотньою. І для того, щоб не відчувати цю самотність, ви маєте подумати, як я можу себе підтримати. І тоді я кажу “давай ти мені будеш хоча б писати в певний час”. Тобто навчитися контактувати й усвідомити, що вже ця людина не поруч постійно. І оцю самотність, її варто навчитися опрацьовувати, знаходити, як себе підтримувати в хороший, добрий спосіб, взаємодії, домовлятися з чоловіком. Ну і, власне, головне правило – навчитися дбати про себе”, – зазначає психологиня Центру “Ярміз” Марина Сириця.