Війна випробовує не лише людину, а й її родину. Повернення з фронту, життя на відстані, тривога, втрати та нова реальність часто стають серйозним викликом для подружніх стосунків. Про те, з якими проблемами найчастіше звертаються ветерани та їхні близькі, як працюють мобільні психологічні бригади та чому підтримка родини є ключем до адаптації після війни, в ефірі програми Простір захисту на Армія FM розповіла сімейна психотерапевтка, очільниця центру реабілітації та реадаптації «Ярміз» Марина Сириця.
— Розкажіть про себе як очільницю центру та чому саме «Ярміз»?
— Я є не лише сімейною психотерапевткою, а також дружиною військового, воїна. І в моїй родині дуже багато людей, які зараз продовжують боронити нашу країну. І, власне, однією з моїх цінностей і місій є допомагати родинам, допомагати нашим ветеранам будувати стосунки в тій реальності, де дуже багато болю, дуже багато непорозуміння і дуже багато викликів війни. Власне, центр «Ярміз» — це таке цікаве слово, яке означає «ладувати», надавати ладу. І з цього наша команда будує всю стратегію та взаємодію. Ми даємо лад тому, де є багато непорозуміння, багато напруги. Власне, ми багато говоримо і працюємо з цим.
— З чим конкретно звертаються ветерани по допомогу саме до вашого центру? Як працює психологічна підтримка і на що вона спрямована?
— Ми працюємо в декількох напрямках. Якщо говорити про сам центр і те, як побудована наша робота, то наразі ми працюємо переважно в онлайн-форматі, а також у форматі виїздів, проведення навчань, підтримки не лише ветеранів і їхніх родин, а й військових. Тому що в нас велика кількість тих ветеранів, які були ветеранами до повномасштабного вторгнення, але продовжили службу і знову стали військовослужбовцями. Ми працюємо як мобільні бригади, які виїжджають на певні запити, як навчальний тренінговий центр для фахівців із психічного здоров’я — це психологи, фахівці першої лінії контакту, спеціалісти із супроводу ветеранів, соціальні працівники. І безпосередньо працюємо з ветеранами, родичами та членами їхніх родин. Запити, з якими до нас приходять, — це стосунки, складнощі у стосунках, конфлікти, питання про те, як вирішувати конфлікти, як зрозуміти дружину чи чоловіка, сімейні проблеми, які можуть виникати з дітьми. Тобто все, що пов’язано з темою любові, кохання, стосунків і взаємодії — це найчастіші запити, з якими до нас звертаються ветерани.
— З такими запитами частіше звертаються ветерани чи члени їхніх сімей?
— Якщо говорити про період до повномасштабного вторгнення, то раніше більше зверталися дружини. Зараз ми бачимо іншу тенденцію і дуже радіємо тому, що чоловіки стали активнішими. Можливо, за цей час вдалося вибудувати більше довіри, тому вони відкритіше звертаються зі своїми питаннями. Інколи вони просто запитують у форматі діалогу: де можна про це почитати, як діяти в певній ситуації, не записуючись на консультацію. А інколи дійсно просять консультацію, щоб зрозуміти, як справлятися з викликами, які є. Також чудово, що зараз багато молодих пар звертаються по допомогу. Ми бачимо, що пари віком приблизно від 28 років значно частіше звертаються, тому що вони відкритіші. Очевидно, популяризація психічного здоров’я та усвідомлення того, що нормально звертатися до фахівця, якщо самостійно не можеш впоратися з проблемою, дає свої результати. Зараз багато молодих пар, помітивши перші труднощі чи конфлікти, одразу приходять із запитом пояснити, допомогти, співналаштуватися, налагодити взаємодію. Це дуже позитивна динаміка.
— Багато дружин військових та військовополонених розповідають про труднощі, які переживають під час очікування. Яка кількість таких звернень до вашого центру?
— Насправді нам складно говорити про статистику звернень. Ми більше орієнтуємося на проєкти, які реалізовуємо, і вже потім запрошуємо людей на відповідні активності. Наприклад, до Нового року ми завершили великий проєкт, у межах якого працювали групи підтримки для дружин, які чекають своїх чоловіків із війни. Ми багато говорили про те, як регулювати свій стан, як собі допомагати, як налагоджувати побут. Турбота про себе — це не розкіш і не егоїзм. Це необхідність. Коли дружина в ресурсі, вона може бути хорошою мамою і підтримувати стосунки на відстані. А саме з цим сьогодні стикаються багато наших родин — із необхідністю формувати стосунки на відстані. Це те, що називають прив’язаністю на відстані. Для цього потрібні сили й багато внутрішніх ресурсів.
— Ви згадували про мобільні бригади. Які запити вони виконують і на які виклики реагують?
— Найчастіше це запити від військових частин, де потрібно провести певні заходи або підсилити роботу військових психологів. Ми реагуємо не лише на запити щодо підготовки до служби чи перебування на війні. Ми всі розуміємо, що на війні продовжується життя, тому багато запитів стосуються не війни, а стосунків, взаємодії, того, як триматися далі. Тому ми виїжджаємо для проведення відновлювальних заходів, навчань. Рік за роком ми готуємо командирів та офіцерів, які є дуже важливою частиною підтримки особового складу.
— Чи може військовий психолог звернутися до вас для проходження навчання або тренінгу?
— Так, звичайно. Наші навчання здебільшого спрямовані на тему зв’язків і стосунків. Один із тренінгів називається «Міцні зв’язки — сильні пари». Це програма адаптації для пар і родин після повернення військового додому. Також ми проводимо навчання з кризового консультування пар та супроводу родин військових. Ми завжди намагаємося запрошувати представників військових частин, зокрема військових психологів. Це допомагає їм отримати нові знання, зрозуміти, як працюють цивільні фахівці, а також вибудовувати систему перенаправлення клієнтів між різними спеціалістами. Фактично ми створюємо мережу перевірених і надійних контактів для подальшої взаємодії.
— Чи можете розповісти про найскладніший випадок, з яким до вас зверталися?
— У нас усі кейси непрості. Пари зазвичай приходять уже зі складними ситуаціями. Особливо складними є випадки, коли в родині присутня залежна поведінка одного з партнерів. Тоді потрібна робота не одного спеціаліста, а мультидисциплінарної команди із залученням нарколога, психіатра та подальшим перенаправленням до реабілітаційних центрів. Тому практично кожен наш кейс — це робота не одного фахівця, а взаємодія цілої команди та партнерських організацій. Можу сказати, що всі наші кейси — із зірочкою. Це не про середньостатистичні консультації. Ми бачимо, наскільки сильно війна впливає на стосунки. Її наслідки, внутрішні травми, фізичні й психічні поранення залишають свій відбиток на родинах. Дуже добре, коли пара це усвідомлює і не вимагає один від одного миттєвих результатів. Після виснаження потрібен час, щоб відновитися, повернутися до себе, своїх бажань і розуміння. Поступово відновлюються три основні складові стосунків: емоційний контакт, сфера турботи та сексуальна сфера. Емоційний контакт відновлюється після тривог і переживань. Турбота проявляється у простих речах — приготувати сніданок, допомогти одне одному в побуті. Так само часу потребує й сексуальна сфера, коли партнери знову звикають один до одного, вчаться бути поруч, обійматися, відчувати близькість. Кожен процес потребує часу, поваги до іншого та розуміння, що для когось цей шлях буде швидшим, а для когось повільнішим. Перемогою кожної родини може бути вже те, що їй вдалося зберегти себе. І дуже часто ми бачимо, як після пережитих труднощів пари стають сильнішими. Відбувається посттравматичне зростання, змінюються цінності, посилюються повага, підтримка і взаєморозуміння. Ми бачимо багато прикладів того, як пари справляються. Наприклад, коли чоловік каже: «Я розумію, що можу кричати, але мій крик не про бажання нашкодити, а про те, що я не справляюся». Таке усвідомлення допомагає партнерам краще розуміти одне одного.
— Що б ви хотіли сказати ветеранам, ветеранкам та їхнім родинам на завершення?
— Мені хочеться сказати, що любов, як казав Жадан, — це робота. І нам потрібно робити її щодня.